Добрим прикладом для нас в Церкві, звичайно є, наші попередники. Часто ми захоплюємося їхнім життям, їхніми подвигами, вчинками, але вони засадничо нічим не різнилися від нас, вони мали таке саме тіло, ту саму природу, унаслідувану від Адама і Єви. Вони лише вирізнялися одним, що увірували і пішли за Христом, мали рішучість зробити цей крок.
Знаєте, коли одного з монахів спитали: «Отче, чому тепер нема святих?», то він відповів: «Тому що ніхто не хоче бути святим». Багато будується на нашому бажанні, бо чого я бажаю, те я і маю. Проблема дуже часто в нас самих, але Христос знає нас ліпше, аніж ми самі. Зі свого боку Він все зробив, щоб ми могли стати святими, Христос помер на хресті й цим запевнив нашу здатність до святості. Ісус вмер за кожного грішника і цим дав гарантію грішникові його праведності.
Тому питання до нас? Чи я хочу жити в святості? Чи я насправді хочу Царства небесного? Чи я насправді шукаю Бога понад усе? Коли це моє бажання не буде хвилевим чи почуттєвим, коли я в цьому буду твердо переконаним, будьте певні, Господь серйозно сприймає наші бажання. Якщо ви серйозно кажете: «Я хочу бути святим», то Господь за вашим бажанням, за вашою вірою дає нам. Бог тоді дає тоді різні обставини, різних людей, щоб ми могли тоді показати свою святість, тоді ми маємо не боятися її показувати, нею жити.
Отже, питання перед нами є просте і конкретне, завдання кожного християнина є вказувати на Бога, не стільки своїми словами, як своїм життям. Церква, люд Божий, потребує від нас не стільки того, що ми будемо проповідувати, але нашого засвідчення того, ким ми є, власним життям. Це було завжди головним завданням і найважливішою місією християн.
